Децентралізація як інструмент

Одна з головних тез, які будуть зараз задавати тон подальшому аналізу ситуації в країні, та шляхів її вирішення:

“Децентралізція – дієвий інструмент розвитку країни”.

Далі наглядно розберемо, чому саме існтрумент, а не мета і не ціль:

Децентралізація як інструмент.

Якщо говорити про децентралізацію, як дієвий інструментарій для управління країною, наведу кілька витягів з «Європейської хартії місцевого самоврядування», точніше це преамбула, з якої все і починається:

«метою Ради Європи є досягнення більшого єднання між її членами для збереження та втілення в життя ідеалів і принципів, які є їхнім спільним надбанням»

«органи місцевого самоврядування є однією з головних підвалин будь-якого демократичного режиму»
«існування органів місцевого самоврядування, наділених реальними повноваженнями, може забезпечити ефективне і близьке до громадянина управління»

Нагадаю, що за основу української реформи децентралізації було взято Європейську хартію місцевого самоврядування, яку ратифікували всі без винятку парламенти країн Ради Європи. У Європи був запас часу – 1985 рік підписання Хартії. А ми з вами долучились у 1997 му підписанням, 1998 му ратифікацією.
Вже у преамбулі документу, який випробуваний часом, і за яким вже не один десяток років живе Старий Світ, наголошується, що більшого єднання у країнах з демократичним устроєм можливо досягти завдяки розвиненому, а відтак наділеному повноваженнями, місцевому самоврядуванню. І наділити повноваженнями, за європейськими мірками, означає разом з повнотою влади віддати на місця і відповідну повноту відповідальності. І лише так, зазначено у хартії, можливо досягти чесності у звітах управляючих органів перед громадою. І лише так реалізується головний принцип демократії, коли джерелом влади є народ.

Україна має унітарний державний устрій. У нас діє єдина Конституція, у нас єдиний законодавчий орган, рішення якого мають виконуватися іменем України, тобто вони чинні на усіх її теренах без винятку. Для окремих регіонів, у залежності від специфіки розташування, наявності спеціальних об’єктів, тощо, законодавча база може бути доповненою окремими постановами чи підзаконними актами. Втім лише у разі, якщо вони не суперечать та не створюють подвійного тлумачення чинного законодавства та Конституції.

Унітарність нашої з вами країни – це не чиясь вигадка чи забаганка. Її не ухвалювали задля зиску політичних чи олігархічних кланів. Вона склалася історично. Незалежні історики, соціологи, правники та державні діячи сходяться у тому, що саме унітарність для України є найбільш прийнятною формою державності. Вона походить і від специфіки географічного розташування, і від розмірів та адміністративного розподілу країни, і від етнічної приналежності населення.

Ефективність в управлінні державою з унітарним устроєм можливо досягти в умовах єдності її регіонів в усіх сферах суспільно-політичного життя. А основою цієї єдності є децентралізація. Це аксіома, зафіксована у Європейській хартії місцевого самоврядування та доведена рівнем розвитку країн Ради Європи, що її ухвалили. Як і має бути у сталих демократіях будь-яка ініціатива повинна бути обговорена та зважена і має право на життя у разі схвалення більшістю, що врахувала вимоги меншості. А врахувати вимоги і потреби громадян можливо тільки на місцевому рівні.

Домовитися між собою задля власного комфорту можуть лише два співставних суб’єкти. І держава, як суб’єкт, може стати на один щабель з власним громадянином, виключно в обличчі місцевого органу влади. Який наділений повноваженнями, має ресурс та відповідальність і може напряму вести діалог не з представниками громад, а з кожним громадянином за потреби. Лише так ситуація з соціальною справедливістю може наближатися до ідеальної. Що і закладено у підвалинах ідеї децентралізації.

Два стовпи децентралізації

Політична та фінансова децентралізації – це головні стовпи на яких тримається уся реформа передачі влади, повноважень та відповідальності місцевим органам самоврядування і насамперед громаді, яка має свої потреби.

Щодо фінансової децентралізації – в Україні зроблено кілька значних кроків, які могли б бути ширшими за політичної волі у центральних органах влади, передовсім законодавчому. Але, як казав перший Президент сучасної незалежної України Леонід Кравчук – «маємо те що маємо».

По-перше на місцях лишаються певні податки та збори. Вони більше не мандрують до Києва і їх більше не просіюють через столичне, доволі щільне, сито. Втім головний здобуток та інструмент фінансової децентралізації – це повноваження щодо формування тарифів на місцях. Відтак контроль громадян за якістю та вартістю, приміром комунальних послуг, стає більш очевидним та об’єктивним. Починаємо платити за те що споживаємо. Цей принцип не ставить під сумнів загальнодержавну суспільну справедливість та несе у собі зиск для кожного громадянина. Водночас є принципом унітарного устрою держави з децентралізованою системою управління. Він діє у багатьох країнах Старого Світу, він закладений у багатьох європейських засадничих документах, і він реалізується в Україні.

Тому на передодні підвищення тарифів, громади мали б вирахувати реальне споживання та оптимізувати його, щоб підвищення не стало тим ударом про яке всі так говорять. Це проста математика, яку не потрібно узгоджувати з центром. А якщо хтось змушує узгоджувати з ним варто і потрібно розмовляти мовою закону. Бо відтепер кожна громада – вирішує самостійно як створювати умови комфортного проживання.

Політична децентралізація

Із розвитком місцевого самоврядування, що загалом і є реформою децентралізації, стане легше розібратися де порожні передвиборні обіцянки від діяча, що й гадки не має про місцеві потреби, а де реально пропозиція як покращити життя від людини, яка знає що каже і спроможна втілити слова у життя.

Якщо ви чуєте загальні речі – віддати владу на місця, допоможемо регіонам чи заберем у Києва – пам’ятайте – це гасла, які не матимуть жодної перспективи.
Якщо ж кандидат каже про те як доцільніше використати податок з доходів фізичних осіб, який за законом вже лишається місцевій громаді, так аби і доходи тих же осіб продовжили зростати, і щоб їхні діти навчалися у сучасній втім місцевій школі – є шанс, що такий обранець принесе користь своєму виборцю. І чим ближчий чиновник чи політик до людей фізично, тим більше мотивів, стимулів і натхнення працювати на благо вітчизни загалом і кожного громадянина окремо. І у першу чергу того, який мешкає поруч.

Також політична децентралізація дає нагоду виборцю докорінно змінити власне ставлення до виборів. Дотепер ми спочатку слухали обіцянки одіозних розкручених лідерів партій, бізнесменів чи два в одному, визначалися хто більше сподобався, а потім голосували й за тих кого це медіаобличчя підсуне нам на місця. Тепер є нагода зробити все те саме але з точністю до навпаки. Визначитися хто втілить у життя реальні проекти, які потребує громада на місцях. А потім голосувати за тих хто готовий підтримати ці ідеї на загальнодержавному рівні.
Крім того, держава сама пропонує нам з вами робити те, чого ми очікуємо від депутатів, те що раніше було їх монополією – таким не є – це реалізація проектів для конкретних громад. Це «Бюджет Участі», нині не всі міста ним користуються, але ця програма впевнено набирає обертів – ви самі можете прописувати проекти, що потребують реалізації, за ваші проекти голосують такі ж як і ви мешканці громади. Проект переможець, місцева виконавча влада провинна реалізувати за бюджетний кошт. Тобто тепер не потрібно чекати, поки якийсь депутат, що не має до вашого селища ніякого відношення, буде ремонтувати доріжки, чи відкривати з пафосом доріжки. Все відтепер у ваших руках.

Таким чином ваш вплив на центральні органи влади буде набагато більшим, ніж вплив центральних органів влади на вирішення ваших локальних питань.
Нагадаю чи не головну норму Конституції України, яку ми чомусь самі забуваємо – джерелом влади в нашій унітарній країні є народ, тобто кожен українець, який живе за законами ухваленими більшістю, що врахувала потреби меншості.
Інструмент є, тож потрібно працювати та розвивати Україну, вага центральної влади, буде з роками меншати. Значимість представників громад зростатиме.