Медична реформа – це імпровізація з фатальними наслідками

Володимир Гройсман заявив, що медицину в регіонах має фінансувати місцева влада коштами, які вона отримує в рамках децентралізації. Тобто з податків, які тепер за законом залишаються громаді.

Цитата: «Ми допомагаємо субвенціями, розробляємо програми розвитку медицини на місцях. Але важливо, щоб і кошти з децентралізації на місцях вкладали у медицину».

Також очільник уряду зазначив, що фельдшерсько-акушерські пункти, міські та районні лікарні не підпорядковуються Кабінету міністрів України.

Тепер відкриваємо сайт Міністерства охорони здоров’я. Чорним по білому написано:
«Сільські громади, нарешті, зможуть суттєво покращити первинну допомогу. Створивши для лікаря гарні умови життя і праці, села зможуть запросити перспективних спеціалістів. Гідну заробітну плату забезпечить держава».
(Moz.gov.ua – Медична реформа: чого чекати пацієнтам та лікарям (01.01.2018))

Як розуміти слова прем’єр-міністра? Як тлумачити матеріал на офіційному інформаційному ресурсі Міністерства охорони здоров’я?

З одного боку, МОЗ запевняє, що й надалі піклуватиметься про матеріальну частину задля функціонування системи охорони здоров’я по всій країні, з іншого – глава уряду наголошує, що, здебільшого, це справа місцевих органів влади.

З одного боку, у рамках децентралізації на місцях є додаткові кошти, які б можна було витратити на медицину, з іншого – у програмі тієї ж таки децентралізації прописано, що правопорядок, освіта і медицина залишаються прерогативою центральних органів влади.

Місцеве самоврядування передусім повинно вкладати гроші в інфраструктуру, тому суперечливість очевидна. Як правило, у таких ситуаціях чиновники починають імпровізувати. Для злодійкуватих з’являється простір половити рибку у мутній воді. Адже чітко не прописано, які саме гроші, у яких обсягах і на які медичні заклади потрібно витрачати. І завжди є нагода послатися на те, що держава повинна піклуватися про медицину. А уособленням держави у нас поки що є центральні органи влади. Чесні посадовці на місцях постійно будуть на роздоріжжі – чекати грошей на медицину з центру, або ж “різати по живому” інфраструктурні проекти, відкладати будівництво доріг місцевого значення, призупиняти переоснащення систем водопостачання, енергозабезпечення, тощо. Бо медицина – це завжди більш нагальна проблема. Вона не чекатиме. Це питання життя та смерті, на яке відповідати потрібно миттєво і байдуже, що в країні триває реформа і потрібен час. Цей час забирає людські життя.

Відтак, сумлінний місцевий очільник, очевидно, зробить вибір витратити гроші громади на медицину, забравши їх з тих ділянок, де вони також необхідні. Відтак маємо імпровізацію на місцях. І якби вона стосувалася лише фінансів. Українці звикли, що вітчизняні можновладці у питаннях грошей завжди імпровізують. Втім, цього разу це імпровізація з можливими фатальними наслідками. Медицина не терпить імпровізацій: ані терапевта у сільській лікарні, ані хірурга в операційній, ані міністра, ані прем’єра на високих трибунах. Медичні помилки часто не можуть бути виправленні і коштують найдорожче. Їхня ціна – людське життя.

Приклад суперечливості тлумачень медичної реформи наведений на початку матеріалу, лише один з багатьох. Але й він, якщо не буде однозначно вирішений, дасть ефект сніжного кому.

Бо нині триває перший етап медичної реформи і стосується він первинної ланки. Формуються інститути сімейних лікарів, окреслюються адміністративні одиниці, де працюватимуть медики. Люди усвідомлюють, куди звертатися у разі потреби і звикають до нової системи охорони здоров’я. А саме до її підвалин. Де пройти медичний огляд, отримати рецепт чи направлення на лікування, куди звернутися у разі поганого самопочуття і у кого спитати поради для профілактичних заходів задля власного здоров’я. Втім, це лише верх айсбергу. Нині збирається необхідна статистика, щоб втілити зміни на вторинній і третинній ланках.

Реформування моделі фінансування медичних установ спеціалізованої допомоги розпочнеться з 2019 року, а високоспеціалізованої – з 2020 року. І знову ж таки Міністерство охорони здоров’я запевняє, що держава сплачуватиме напряму медичному закладу за кожну надану медичну послугу за прозорими та єдиними для всієї країни тарифами. Тариф включатиме усі витрати: і на ліки, і на ремонт обладнання, і на роботу медиків. Щороку обсяги послуг, гарантованих державою, та тарифи будуть затверджуватися Верховною Радою в рамках Державного бюджету. Цей документ матиме назву «Програма медичних гарантій». Це означає, що у рамках гарантованого державного пакету медичних послуг, держава покриє 100% вартості лікування, включно з витратними матеріалами і ліками. І перший держбюджет, до якого увійде така програма, парламент має ухвалити вже наступного року.

То як у такій близькій перспективі розуміти урядову вимогу до місцевих органів влади не забувати про фінансування медицини і про те, що медзаклади у районах, селах, тощо взагалі не є компетенцією центральних органів влади? І це вже мова не про зарплату лікаря на селі. Мова про долю тисяч закладів і мільйонів пацієнтів.

І якщо імпровізація дістанеться до реформування вторинної і третинної ланки медичної допомоги – важко уявити наслідки. А все через білі плями у нормативах. Навряд чи заява прем’єра – це його злий задум, навряд чи повідомлення на сайті МОЗ хтось пише, щоб увести людей в оману. В країні триває реформа. Ніхто не казав, що буде легко. Втім, суперечливість заяв посадовців про медицину – це чиєсь здоров’я. А білі плями у документах, які стосуються здоров’я, – це чиєсь життя.
Тож, якщо у реформах будемо рухатися перестрибуючи прогалини та нестикування, ігноруватимемо незручні питання, не зважатимемо на дрібниці, такий шлях не виправдає жодна благородна мета. На авансцену знову будуть змушені вийти небайдужі волонтери, громадські діячі. І знову вони будуть змушені рятувати людські життя. На їхніх плечах держава і вся країна всиділа, коли зрадили політики, не впоралися дипломати, було не готове військо. Завдяки їм утворюються об’єднані територіальні громади. Волонтери та громадські діячі надають юридичні консультації та бережуть від непоправних помилок у питаннях децентралізації. Аби не переплутали її з федералізацією і щоб країна не поринула у феодальний устрій. Тепер на їхні плечі лягає реформа системи охорони здоров’я. На плечі небайдужих. Бо небайдужі надаватимуть невідкладну медичну допомогу, коли неможливо буде викликати швидку, небайдужі будуть доставляти ліки туди, де їх неможливо буде придбати. Тоді навіщо взагалі реформа, і навіщо державні органи управління?